Огляд окупованих територій, втрати природи та значення для майбутнього України.
Поки ми стежимо за мапою бойових дій, паралельно змінюється інша мапа країни. Це мапа заповідних територій, де замість тиші степу і шуму лісу з’явилися окопи, пожежі, техніка і заборона доступу для науковців та туристів.
До повномасштабного вторгнення природно заповідний фонд України охоплював майже п’ять мільйонів гектарів і близько семи відсотків території країни. Тут зосереджена значна частина європейського біорізноманіття, рідкісні степи, старовікові ліси, прибережні ландшафти Чорного й Азовського морів.
Чому ці території важливі
Заповідники, національні природні парки, біосферні резервати і заказники зберігають рідкісні види тварин і рослин, міграційні шляхи птахів, місця розмноження риб, природні ліси і степи, які ніде не повторюються. Це також природні щити від повеней, пилових бур, перегріву міст і виснаження ґрунтів.
Коли ці території працюють нормально, вони дають нам чисту воду, стабільні врожаї, місця для відпочинку і натхнення. Коли ж частина цієї системи перетворюється на окуповані парки й заповідники, ми втрачаємо не тільки гектари на карті. Ми втрачаємо екосистеми разом із видами і багаторічними спостереженнями.
Де природа опинилася під окупацією
Після 2014 року під російським контролем опинилися заповідні території Криму та частини Донбасу. З 2022 року до цього списку додалися великі масиви Півдня та Сходу. Частина цих територій вже деокупована, але значні площі й далі залишаються в зоні окупації або небезпечної близькості до фронту.
Серед найвідоміших прикладів тривалого тиску на природу:
- біосферний заповідник «Асканія Нова» на Херсонщині, де змінюють правила охорони степу і вивозять частину тварин
- Чорноморський біосферний заповідник і Кінбурнська коса, де пожежі та військова техніка знищили значну частину прибережних екосистем
- національний природний парк «Меотида» та інші території Азовського узбережжя, які живуть в умовах окупації, браконьєрства і військових навчань
- заповідні території Криму, де цінні природні ділянки перетворюють на зони елітного відпочинку і забудови
Для України це не просто втрачені туристичні магніти. Це розірвані екологічні коридори, зруйнована система спостережень за природою, неможливість контролювати пожежі і браконьєрство на великій частині узбережжя.
Що відбувається з екосистемами
Війна вдарила по всіх типах екосистем. Ліси страждають від обстрілів, мінування, пожеж і неконтрольованої вирубки. Степи перетворюються на поля для техніки і укріплень, їхній дерновий шар руйнується, а ґрунти втрачають здатність утримувати вологу. Водно болотні угіддя потерпають від підривів гідроспоруд, забруднення металом і паливом.
У деяких національних парках, як «Святі Гори» на Донеччині, вогонь і обстріли знищили більшість лісових масивів. В інших місцях вигоріли степові ділянки, які формувалися століттями. Там, де складно проводити розмінування і гасіння, пожежі тривають тижнями, а наслідки для ґрунтів і води залишатимуться помітними десятки років. У такій ситуації навіть ті окуповані парки й заповідники, де бої не такі інтенсивні, швидко втрачають здатність відновлюватися без активної допомоги людей.
Заповідні території працюють як природні сервіси. Ліси стримують ерозію, степи накопичують вуглець у ґрунті, болотні угіддя очищують воду і пом’якшують наслідки посух та повеней. Втрата природних буферів означає більший ризик пилових бур, локальних підтоплень і втрати врожаїв для тисяч громад.
Як живуть працівники парків під час війни
За кожною зеленою плямою на мапі стоїть команда людей. Частина співробітників заповідників і національних парків пішла до війська. Частина виїхала з небезпечних регіонів. Ті, хто залишилися, працюють у надзвичайно складних умовах, поєднуючи охорону природи з волонтерством і підтримкою місцевих жителів.
На деокупованих територіях науковці та лісники спочатку оцінюють мінні загрози, лише потім рахують втрати. Паралельно вони пояснюють громадам, чому важливо відновлювати ліси, степи і заплави навіть тоді, коли ресурси обмежені і в регіоні багато інших болючих проблем.
Що може зробити кожен відвідувач
Здається, що людина, яка просто гуляє знайомою стежкою у безпечному національному парку, не може нічого змінити. Насправді саме з таких прогулянок починається екопросвіта. Коли ми розповідаємо дітям, що десь на Півдні в заповіднику горять ліси і зникають колонії птахів, вони по іншому дивляться і на найближчий ліс.
Підтримка може бути дуже різною. Це волонтерство у парках безпосередньо, участь у громадських обговореннях, підтримка організацій, які документують екологічні злочини, уважне ставлення до вогню в лісі і до власного сміття на стежці. Важлива і ще одна проста дія кожного відвідувача природи – не мовчати про те, що в Україні існують окуповані парки й заповідники, і що їхня доля пов’язана з нашим правом на безпечне довкілля після перемоги.
